Одним із найпроблемніших та найактуальніших завдань політичної філософії та ідеології на сучасному етапі залишається актуалізація геополітичного знання. Важливість цього гносеологічного напрямку увиразнюють принаймні дві основні причини. По-перше, така актуалізація сприяє глибшому розумінню та прогнозуванню світових політичних та культурних процесів. По-друге, вона допомагає виробленню адекватного погляду на місце та роль України в новітніх (і не лише) культурно-історичних обставинах глобальної політики. А це, своїм чином, мало б допомогти відповідним державним структурам випрацюванню ефективних зовнішньополітичних векторів розвитку нації.
Однак сучасний філософ, політолог, ідеолог чи політик, намагаючись оперувати геополітичними ідеями, відразу ж зустрічається із низкою складних методологічних питань у сфері цієї відносно молодої галузі пізнання. Насамперед не всі дослідники визнають геополітику наукою або принаймні сумніваються в її пізнавальних можливостях. Ще важливіший проблемний момент пов’язаний із дефініціюванням цієї дисципліни, із відсутністю її “чіткого і повного формулювання”[1]. Третя проблема стосується меж об’єктивності геополітики як суспільної науки: наскільки вона ідеологічно заангажована і як це впливає на процес пізнання? Спробуємо осмислити ці питання, використовуючи методологічний потенціал націософії ‒ національно-екзистенціальної герменевтики.
Перший проблемний момент долається великою кількістю різножанрових авторитетних досліджень у сфері геополітики, котрі хоча й по-різному, але достатньо аргументовано формулюють її об’єкт, предмет, методи пізнання та термінологічну базу. Чого вартує лише осмислення суб’єктів геополітики (нації, держави, імперії, цивілізації та ін.) та об’єктів (планетарний простір, геополітична структура світу та ін.), її основних понять (контроль над простором, океани і материки, клімат, народи і держави, культури і цивілізації, континентальна і морська сили, Хартленд і Римленд, моноцентричність і поліцентричність, “світове уніполе”, світовий порядок, геостратегія, геопростір, геоекономіка, експансія, інтереси, геополітичні коди, циркуляція, “реальна політика”, “життєва сила народів”, менталітет, ідеологічна сила, національні вартості та ін.) та законів (дуалізм телурократії і таласократії, синтез суші і моря, транспортна теорема, географічна пов’язаність, демографічна теорема та ін.).
Проблему із дефініціюванням подолати дещо складніше, оскільки справді існує достатньо велика кількість різноспрямованих визначень. Однак це питання варто осмислювати, залучивши до аналізу структуральний метод. Тоді стає очевидним, що у випадку геополітики ми маємо справу із структурованим поняттям і, відповідно, структурованою сферою суспільно-політичного знання, мислення та практичної діяльності. Тому доречно запропонувати не одну, а декілька дефініцій геополітики.
Залиште відповідь