Одне із актуальних завдань сучасного літературознавства можна окреслити як пошук органічних герменевтичних стратегій витлумачення художнього слова в межах вітчизняної культурної традиції. Чималу роль у такого типу пошуково-методологічних процесах відіграє вивчення філософського та теоретико-літературного досвіду (Г.Сковорода, П.Юркевич, О.Потебня, І.Франко, С.Єфремов, М.Євшан, Д.Донцов, Л.Білецький та ін.).
Однак не зайвим видається звернутися у цьому зв’язку до інтерпретаційного потенціалу самого художнього твору і враховувати поняття літературної герменевтики, виходячи із іманентної для мистецтва слова герменевтичної функції. Не випадково Бокаччо називав поезію “пасією, що осягає суть, а осягаючи промовляє і научає”[1]. Видатний герменевт, представник “філософії життя” Вільгельм Дільтей вважав великих письменників “великими майстрами тлумачення” і свідомо орієнтував герменевтику на художню літературу, особливо на поезію, “підкреслюючи значення останньої для розуміння духовного життя та історії”[2]. “Черпаючи із джерела життя, – писав В.Дільтей, – поезія неминуче мусить… виражати життєрозуміння”[3].
Онтологічна (чи філософська) герменевтика ХХ ст. в особі свого основоположника Мартіна Гайдеґґера та його послідовників часто зверталася до окресленої нами проблеми – художньої герменевтики. У своїй концептуальній естетичній розвідці “Джерело художнього творіння” М.Гайдеггер, розвиваючи давню німецьку (і не тільки) метакритичну традицію, зазначає, що сутністю мистецтва є “істина, що твориться у творінні”[4], а сам художній твір містить “відтворення всезагальної сутності речей”[5]. При цьому художнє пізнання істини має виразний національний характер, бо, як зазначає німецький вчений у статті “Гельдерлін і сутність поезії”, “слово поета є тільки тлумаченням “голосу народу”[6]. Оцю істинність, герменевтичну потенцію літератури добре виражає поезія Є.Маланюка “Напис на книзі віршів”, де саме через художнє слово (“книгу віршів”) нащадок може зрозуміти (“збагнути”) не лише особистість автора (“залізних імператора строф”), а й животворні для національного буття ідеї: